4.12.2010 | 23:11

Слово на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці

Історія цього свята давня: саме його святкування згадується ще в перших віках християнства. Апостоли та їхні наступники вже святкували це свято. Вони згадували подію, яка відбулася на третій рік життя Пресвятої Богородиці, коли Її батьки – праведні Йоаким і Анна привели свою вистраждану Дитину в Єрусалимський храм для того, щоб присвятити Її на служіння Богові.

Во ім’я Отця, Сина і Святого Духа!

Возлюблені отці, дорогі браття і сестри! Нині вся Вселенна - люди, ангели небесні святкують величне свято – Введення в храм Пресвятої Богородиці. І сьогодні нам варто було б поговорити саме про це: що це за свято, яка його історія, і, найголовніше – що це свято приносить у наше з вами життя; яке значення воно має для нас, живучих в час XXI столітті; для чого воно нам; що воно символізує і що нам дає; чому люди наповнюють храми Божі, і для чого вони приходять саме в цей день; що вони хочуть своїми молитвами досягнути, і які їхні життєві пріоритети.

Історія цього свята давня: саме його святкування згадується ще в перших віках християнства. Апостоли та їхні наступники вже святкували це свято. Вони згадували подію, яка відбулася на третій рік життя Пресвятої Богородиці, коли Її батьки – праведні Йоаким і Анна привели свою вистраждану Дитину в Єрусалимський храм для того, щоб присвятити Її на служіння Богові.

Як відомо, батьки Пресвятої Богородиці довгий час не мали дітей, і сприймали свою бездітність, як якийсь гріх і ваду. Адже так це сприймалося в кожній родині єврейського народу, тому що люди, які очікували приходу Спасителя, сподівалися, що можливо саме в їх сім’ї народиться обіцяний Месія. Це тривало ще з часу, як наші прабатьки згрішили, і була дана обіцянка, що в світ прийде Той, Хто повинен визволити народ від гріха та смерті. Тому кожне єврейське подружжя чекало приходу свого первістка. І в них був звичай мати багато дітей; тому що чим більше їх було, мовляв, збільшувався шанс, що саме в них народиться обіцяна Богом Дитина.

І ось ці праведні люди жили довго, але дітей не мали. І тверді єврейські серця сприймали це так, що якщо людина не отримує те, що просить в молитві, то вона є грішною; і якщо їй не дається те, чого вона просить – то вона не достойна цього. Та Господь, згідно з обіцянкою, дав цій парі Дитину. А вони, в свою чергу, пообіцяли віддати Її Богові, тому що вони не сприймали Її, як власний плід народження, хоч і фізично народили Пресвяту Богородицю Діву Марію, але, все ж, вони розуміли, що це дарунок Божий їм, а не вони щось дарують Богові.

ікона свята

Коли прийшов час свідомого віку для Богородиці, то це сталося в Неї вже у трирічному віці. Запитаймо себе про це: скільки ми вже прожили, і наскільки нам вистачає розуму, щоб розуміти те, що «без Бога – ні до порога»? А Пресвята Богородиця сьогодні сама своїми ніжками йде по тих великих сходинках до Єрусалимського храму, де Її чекає первосвященик.

Є передання, яке описує, що Пресвята Богородиця йшла сама без сторонньої допомоги всі п’ятнадцять сходинок, а храмовий хор співав п'ятнадцять псалмів на честь того, що Вона віддає Своє життя Самому Богові, як винуватцю всього.

І дійсно, ми бачимо з Її подальшого життя, що Пресвята Богородиця не лише тілом, фізично, ввійшла в Святая Святих, але, більше того, Своїм праведним життям, Своєю любов’ю до Бога, Своїм милосердям, Своєю цнотливістю і непорочністю ввійшла навіть у Святая Святих Небесних осель, та сподобилася тої слави у Бога, що саме Їй випав жереб бути Матір’ю Господа.

Ми в своїх молитвах називаємо Марію Богородицею тому, що Вона справді народила Бога в плоті. Ми не сумніваємось у цьому, і віримо, що Вона є нашим посередником між нами – грішними людьми, і Ним – Святим Богом.

Ми повинні розуміти, що чим більше ми приходимо до храму Божого, чим більше молимось – тим більше ми повинні наближуватися до Бога. Тобто, наближуючись до Бога своїми тілами і устами, ми, разом з тим, повинні наближатися до Нього своїм духом – всіма своїми духовними і душевними силами – щоб якомога більше своїм життям уподібнитись життю Пресвятої Богородиці. Адже ми знаємо, наскільки це важливо. Бо ті люди, які відступають від Церкви Божої, втрачають зв'язок з Богом. І хай би їхнє зовнішнє життя виглядало й непогано, може навіть і краще за життя будь-кого з нас, та вони, все одно, є відірвані від свого кореня – святої Церкви. І ми нині можемо переконуватись, наскільки страшним є відхід людей в святої Православної Церкви.

Як відомо, на сьогодні існує три найбільші християнські церкви, хоча ми називаємо їх так умовно: є Православна Церква, є католицька церква, є протестанти. Церковна історія починалася так, що всі церкви були єдині. Але з часом від Православної Церкви почали відпадати спочатку католики, а потім від католиків відпали і протестанти. Таким чином різні відгалуження починають множитися настільки, що сьогодні навіть вчені богослови не можуть сказати, скільки насправді є різних сект, «церков», і різних віровчень.

І от, ми бачимо, що ті люди, які належать до Церкви Православної, мають правильне уявлення про те, Хто така Пресвята Богородиця, чим Вона є для нас, і яку користь ми можемо запозичити з Її життя та від спілкування з Нею.

Католицька церква відійшла від Православної, і вчить помилково про те, яка роль Пресвятої Богородиці у справі нашого спасіння. Бажаючи возвеличити Її, вони настільки переступили цей поріг правильного розуміння ролі Пресвятої Богородиці, що присвоїли Їй невластивий титул «Співспасительниці світу». І ми знаємо, наскільки викривлено католицькі священики проповідуюють про Пресвяту Богородицю. Вони вносять нові догмати, нові істини віри. Немов від того, що вони напишуть, все буде так, як вони кажуть... Насправді це не так. Ми бачимо і протилежні речі, коли люди хочуть принизити значимість і честь Пресвятої Богородиці - як роблять протестанти. Вони кажуть, що Пресвята Богородиця була такою ж самою жінкою, як усі жінки світу. І, мовляв, особливої ролі Її у справі нашого Поклоніння Богові не варто надавати. Це також помилкова думка. Тому, що Пресвята Богородиця своїм життєвим подвигом сподобилася такої слави, якої не мають ні херувими, ні серафими (а це одні з найвищих ангельських чинів). Тобто Вона Своїм життям здобула таку славу, яку могли мати ті люди, які тіл зовсім не мають, немов ангели Божі. І коли ми співаємо «Чесніша від херувимів, і незрівнянно славніша від серафимів…», то визнаємо те, що Пресвята Богородиця своїм життєвим подвигом здобула те, чого не тільки жодній жінці неможливо здобути, але, взагалі, в світі, немає такої особистості, яка могла б так близько підійти до Бога власними справами, власним смиренням, покорою і чистотою. Тому, коли люди кажуть, що Пресвята Богородиця – така ж сама жінка, як і решта, то вони тим самим зневажають не тільки Її, а й Самого Бога, всю Церкву, всіх людей, які звертаються до Богородиці за опікою, і проханнями про допомогу.

Нинішнє свято повинно бути, перш за все, святом нашої духовної віднови. Ми повинні подумати над нашим духовним життям; ми повинні критично поставитись до себе; якомога глибше поміркувати про нинішнє свято, враховуючи його духовний зміст.

Мало того, що Пресвята Богородиця ввійшла фізично в Святая святих, Вона відкрила кожному з нас можливість піти за Нею в Царство Небесне – те, чого без Богородиці не змогла б досягти жодна людина. Адже без спасіння всі наші людські справи і наміри не мають ніякого значення. Цього замало для того, щоб спастися і з’єднатися з Богом. Для спасіння і поєднання з Богом-Отцем нам потрібен був Спаситель Ісус Христос. І стільки часу від створення світу, відколи наші перші батьки згрішили - весь той час люди не спасалися, йшли до пекла. І тільки коли народився Христос, людство отримало можливість для спасіння. І ось, якби Пресвята Богородиця жила, як кажуть сектанти, так само, як і всі жінки світу, то ми всі дотепер гинули б і йшли до пекла, оскільки не було б такої людини, яка була б достойною того, щоб народити Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа, народити без гріха, чудесним чином, будучи дівственною.

Тому пам’ятаймо про те, наскільки величезне значення для кожного з нас має життя Пресвятої Богородиці, і події всього Її життєвого шляху. Вона смирилася, упокорилася Богові, кажучи: «Ось я, раба Господня, нехай буде за словом твоїм». Богородиця промовила це архистратигу Божому, який звістив Їй добру новину про те, що Їй належить стати Матір’ю. Вона дала згоду своїми устами, але ще раніше перед тим, коли Їй було три роки, засвідчила це Своєю вірою, наскільки це було можливо в три роки. Вона віддала Своє життя Богові, присвятивши його ще з малих років, і так до кінця життя служила Йому, як і дала обіцянку.

Це свято має велике значення для всіх, кого й самих Господь сподобив стати батьками чи матерями. Святі Йоаким і Анна – батьки Пресвятої Богородиці, розуміли, що все, що вони мають, або все, чого в них нема – це плід Божої допомоги. І коли в них народилася Дитина, вони знали, що та Дитина їм не належить, а належить Богові. Тому ми з вами, кого Господь сподобив стати батьками чи матерями, повинні розуміти, що наші діти – це власність Господня. З одного боку, це є дар Божий, а з другого – ми повинні і віддавати його Богові на служіння. І це не обов’язково повинно реалізовуватися в найвищій мірі, скажімо, в монашестві. Найкращим шляхом для кожного з нас має бути просто життя з Богом. Не важливо, в якому аспекті – матеріальному, психологічному чи емоційному, але ми мусимо все одно розуміти, що повинні віддати своє життя на служіння Богові. А це означає, що з найменших років, навіть місяців, ми повинні прищеплювати дитині любов до Бога і розуміння святині.

Сьогодні ми живемо у страшному світі: коли навіть дорослі люди не розуміють, яка різниця між святим і не святим, між сакральним і профанним. Довкола нас дуже багато людей, які не розуміють основного – що без людської співпраці з Богом, і життя з уваги на те, що над нами існує Бог, наше життя приречене на невдачу. І це не лише тому, що ми – егоїсти, і шукаємо собі в Бога якоїсь слави і кращого життя. Ми маємо розуміти те, що наше життя тут не є даремне.

Якщо зараз вийти на вулицю, і запитати десятьох випадкових людей: «Для чого ти живеш?», то ми дістали б десять різних відповідей. А якби запитали сто людей, то мали б сто різних відповідей. Бо кожна людина в міру своєї гріховності має і своє особисте розуміння того, для чого вона тут живе. Однак, насправді, у всіх християн світу повинна бути лише одна відповідь: «Ми живемо тут заради Бога; для того, щоб приготувати себе тут, на землі, до зустрічі після того, як наше тіло вже буде покладене в гріб». Ми повинні готуватися до цього. І правда християнства полягає в тому, що правильний спосіб жити полягає якраз у тому, щоб готувати себе до правильної смерті. Адже з того часу, як людина народжується, вона фактично починає вмирати. Тому, що кожний новий день наближує її до смерті. І скільки ми не прожили б, то повинні знати, що рано чи пізно ми також помремо. Вмирають не тільки люди, яких ми знаємо, або яких не знаємо, але прийде час, що навіть ми особисто будемо вимушені покинути цей світ і зустрітися з Богом. Щасливими є тільки ті люди, які протягом свого земного життя приготували себе до зустрічі з Богом, працювали над цим, і зустріч з Богом для них є зовсім не страшна, є зовсім не покаранням, а навпаки – нагорода і радість.

Апостол Павло в одному зі своїх послань писав про те, що бажає швидше померти. Він знав, що це життя сповнене великих невдач, скорбот і випробувань, котрі грішна людина часом і не в силах витерпіти. Тому він, як людина, все ж, грішна, молився про те, щоби Бог його забрав якомога швидше. Але ці слова були ознакою не тільки того, що він визнає свою слабкість, а й навпаки – він тим самим засвідчував свою віру у вічне життя, віру в те, що ті люди, які живуть з Богом тут - навіть після смерті, там, за гробом, залишаються з Тим Самим Богом.

Ми повинні не боятися смерті, а завжди бути готовими до неї. І ось, нинішнє свято нагадує нам про те, що незалежно від того, скільки нам років – три, тридцять три, чи дев’яносто три, ми маємо завжди бути готовими до зустрічі з Богом, завжди відкривати свої серця, йти в це Святая Святих, прагнути бачити Бога.

Наше сьогоднішнє перебування в храмі Божому є лише зовнішньою ознакою того, що повинно відбуватися у нашій з вами душі. Якщо наша душа після храмового богослужіння не змінюється – ми даремно сюди приходили. Ми повинні відрізнятися від інших людей настільки, щоб люди, що бачать нас, знали, що ми є християни. Коли жив святитель Василій Великий, то він залишив для нас багато богословських праць, де сперечаючись із язичниками, писав: «В наш час християн видно на вулиці». Тобто, в час Святителя Василія ви могли йти і бачити, де перед вами йде християнин. В наш з вами час – нема різниці: ми не можемо помітити, де йде християнин, а де йде язичник, безбожник. Навіть навпаки: здається, що в цьому світі християн немає. Тому що ми живемо, і вважаємо, що наше життя щасливе тоді, коли ми змогли когось вдало обманути, коли з когось змогли взяти якусь вигоду і користь, та коли це нам пройшло безкарно. Подумаймо: ми вважаємо щастям стан, коли ми згрішимо… Наскільки ці наші життєві орієнтири далекі від Божої науки, від того, що показує нам Своїм прикладом Пресвята Богородиця, і що показують всі святі.

Щодня, коли відкриваємо церковний календар, бачимо, що там записано багато людей, за іменами котрих стоять реальні життєві історії. Вони були цілком реальними людьми свого часу. Вони були історичними персонажами різних часів та епох. В них був різний соціальний, культурний, освітній стан, але всі вони в своєму житті здобули основне: вони як дали обіцянку служити Богові, так вони її і дотримувалися.

І кожен з нас, приходячи вперше до храму Божого, напевно мріяв про те, щоб з приходом до Церкви змінитися. Цього хоче від нас і Бог. Він надіється на нас. Ми повинні знати, що так, як люди вірять у Бога – так само і Бог вірить у кожного з нас. Він хоче, щоб ми ставали кращими попри всі ті притаманні нам погані якості, які ми мусимо визнавати для того, щоб вилікувати їх. Подібно тому, як хворий не зможе вилікуватися доти, доки не визнає свою хворобу, а лікар не визначить йому діагноз - так і ми з вами не зможемо спастися, доки не визнаємо першим з грішників самого себе. Нам дуже просто бачити грішників у комусь, але дуже тяжко зрозуміти те, що коли ми дивимось на ближнього, то ми дивимось на нього очима своєї пошкодженої природи. І коли ми бачимо когось поганим – це означає, що ми самі погані. Якщо ми когось побачимо злим – це означає, що ми самі злі. Якщо ми бачимо в когось, скажімо, гріх злодійства, то й ми є злодіями. Якщо бачимо перелюб в когось – то й ми такі ж. Це так тому, що ми побачили це: свій свого побачив… Ми відчули, що та людина грішна, хоч і самі є грішними. Це означає, що наш духовний зір пошкоджений. Отже, нам на шляху до Бога треба пройти ще дуже багато хвилин, годин та днів, які зможуть нас преобразити.

Але, попри все, ми не повинні впадати у відчай, але знати, що Пресвята Богородиця, пам'ять Якої, і подію її першого входження в храм ми сьогодні вшановуємо, не тільки може допомогти нам на шляху нашого духовного вдосконалення, але й хоче це зробити. Вона прагне спілкування з нами, незалежно від міри нашої гріховності, і глибини нашого упадку. Нема бо такого гріха, якого не зміг би простити Бог. Крім того гріха, в якому ми не каємось. Якщо нині ми покаємось у найбільшому гріху – майте певність, що щирим покаянням Бог не погордує. Він, бачачи щире серце і справжню скорботу, допоможе нам. І лише та людина може бути щасливою, яка має чисту совість.

Ми часом не розуміємо, як Бог допускає, наприклад те, що багаті торжествують, а бідні страждають. Ми повинні розуміти, що це лише зовнішня оболонка тих людей і нас. Насправді ми повинні жити так, щоб не думати ні про що земне. Це, звичайно, неможливо і нереально. Але дуже важливо - розуміти, що «в мене є духовне життя, яке стоїть на першому місці»; що «в мене є церква, і я буду прагнути щонеділі йти туди - що б там не сталося, і які б життєві турботи і клопоти мене не стримували»; «в мене є молитва, і як би я не хотів спати, який би я не був голодний, чи зайнятий іншими справами – я все одно знайду п’ять хвилин для молитви Богові, бо Він чекає на мене»; «як би весь світ не торжествував, не біснувався – я знаю, що є піст, яким ми повинні готуватися до зустрічі з Богом»…

До речі, сьогоднішнього дня, на Введення в храм пресвятої Богородиці, в Церкві співаються піснеспіви, в яких йдеться про те, що Христос рождається. Тим самим показується те, що ми вже наблизились до періоду зустрічі з Богом. Отож, пам’ятаймо про те, що в нас є не тільки тіла, про які треба дбати, які треба годувати і пестити; в нас є і душа, якій треба приділити не меншу увагу, а декому й набагато більшу.

Тому готуймося до зустрічі з Богом, пам’ятаючи про швидкоплинність нашого життя, в якому мають бути основні цінності – вічні, не старіючі і не проминаючі. І від нас залежить те, як ми зустрінемо Різдво; від нас залежить те, як ми зустрінемо свою смерть і особисту зустріч з Богом.

То ж, хай Господь наш Ісус Христос – Найперший Вчитель заступництвом і покровом Пресвятої Богородиці, пам'ять входження в Єрусалимський храм Якої ми нині світло вшановуємо, подає нам все те, що необхідне до спасіння. А для спасіння нам необхідно не багато: віра, надія, любов.

Нехай Боже благословення буде разом з нами! Амінь

Про автора
протоієрей Євген
Священик Української Автокефальної Православної Церкви, кандидат богослів’я, публіцист та місіонер
протоієрей Євген
6
Останні публікації