8.10.2010 | 11:59

“Не заплямувати б репутацію недоторканністю…”

Цими днями, вся прогресивна громадськість інтернету, різного рівня інтелекту та різних прошарків суспільства, була особливо здивована двома новинами. Майже жодне політичне українське ЗМІ все ж не могло оминути двох тем: пасивного гомосексуалізму сімнадцятирічної давності нардепа Олега Ляшка, та теми масової міграції священнослужителів від служіння царству Божому, до служби Кесарю.

Попри всі розмови, що й досі точаться навколо цих доволі резонансних тем, хотілось би поділитись з читачами і власними міркуваннями. Звісно, не вважаючи їх безпомилковими та беззаперечною істиною, цим текстом хотів би досягти лише одного – закликати до чесного діалогу представників обох сторін – і тих хто “проти” публічного оприлюднення відео подібного сорту, і тих хто “за”. Ну й звісно, хотілося б хоч якось “примирити” усіх опонентів та апологетів священичого чи навіть архієрейсього депутатства.

Чесно признаюсь, тема Ляшка мене самого не сильно схвилювала. Це його власне життя, на яке він в демократичній країні має повне право, та ще й депутатську недоторканість. Хоче бути гомосексуалістом – хай собі буде. Він же не вінницький митрополит УАПЦ, якому більше дано “тут”, і з якого більше запитають “там”. Нині пан Олег – серйозний політик, і може собі дозволяти абсолютно все, що йому заманеться. Та й взагалі, наша українська, погодьтесь, доволі брудна, політика, в принципі, не лише сприяє цьому всьому, але й робить постать Олега Валерійовича цілком непомітним на фоні десятків, а може й сотні депутатів нетрадиційної сексуальної орієнтації.

Власне, як на мене, то той же Симоненко більший злочинець і набагато більший збоченець, коли одного прекрасного дня покинув вже постарілу і трохи менш симпатичну, ніж раніше, дружину, яка, до речі, все життя своє йому віддала, і без будь-яких докорів сумління проміняв на дівчину, років двадцять молодшу, а ще й перед цим років десять вперто зраджуючи. От тут, доречно повторити: «сивина в бороду – біс в ребро». При чому, як показує практика, біси діють навіть і на атеїстів, та членів компартії України.

Стосовно ж священичого депутатства, то історія тут взагалі проста. Нашим дорогим отцям дуже бракує почуття власної гідності. Кожен з них повинен побачити просту істину: партії, які самі по собі вже давно втратили авторитет, потребують “стороннього підживлення” церковним авторитетом. Не отці потрібні партіям самі по собі. Партіям потрібен авторитет священичих ряс. Особисто я српиймаю постійні згадки про те, що “за останнім опитуванням авторитет церкви як і раніше високий”, тільки як певну “розвідку” політтехнологів, які розробляють чергові стратегії для політичних сил (усіх без винятку кольорів).

А чи не пригадуєте ви, як не так вже й давно, було вирішено брати в депутати хоча б естрадних зірок. Якщо щось – можна списати навіть на вдалий досвід президента США Рональда Рейґана, який перед поселенням з сім’єю в Білий дім був звичайнісіньким собі актором. “Торгівля тілом” для представників естради дуже прибуткова, однак, в принципі, невдячна річ. При невдалому політичному реноме такі артисти неминуче почнуть навіть гірше продаватися в майбутньому. Хочеться сподіватись, що більшість з них таки зрозуміли, що краще все-таки співати і танцювати. Так і совість буде чистішою, і люди більше любитимуть.

Ну й, ще повернусь до теми Олега Ляшка. Як священик я був дуже розчарований фактом появи цього відео, і не тільки тому, що Ляшко мені завжди був симпатичним як політик.(А от тепер, прошу цю фразу тлумачити лише в прямому сенсі.) Справа у тому, що для християн, з якогось часу, стала очевидною небезпека практики публічної сповіді перед усією громадою. Люди нових часів просто духовно і фізично не готові чути про помилки та заблудження інших. Особливо тоді, коли люди ці помилки люди реально визнають, і в них каються. Саме тому, в Православній, як і в Католицькій Церквах таїнство Покаяння – це суто особистий, приватний акт. Публічна сповідь допомагає лише тому хто говорить, а для слухача переважно створює протилежний результат. Про людські гріхи має чути лише Бог, і священик як свідок. А не увесь ютуб. Тому, друзі, цінуйте вуха своїх духівників. Вони уже цілими століттями жертовно оберігають світ від подібних спокус.

Ну, й ще одне. Я давно і наївно хочу вірити, що колись наша держава все ж стане цивілізованою. Як Мартін Лютер, я також маю мрію. Мрію про те, що український суд буде засуджувати злочинців, і випускати на волю невинних. Мрію, про те, що представники закону будуть першими його дотримуватися. Мрію, що кожна людина яка свідомо переступила закон була притягнена до відповідальності незалежно від рівня власних статків. Дивлячись на згадане відео я зовсім не думав про Ляшка. Я думав про ту людину з органів правопорядку, чи може й СБУ, яка мала доступ до таких плівок, і зробила так, щоб ці записи були оприлюднені. Я переконаний, що таких людей було дуже небагато, і при бажанні оцю дуже конкретну людину можна знайти, і відповідно притягнути до відповідальності.

А покарати її, я вважаю, було б особливо важливо. Народ повинен знати, що в нашій державі є хоча б якісь норми права, та здорового глузду. Для мене подібні випадки це завжди найбільший злочин перед самою державою, бо саме це і є “зрада національних інтересів”. Звісно, ми ще не готові “брати за горло” тих, хто багатший, а отже й сильніший від нас. Особливо – коли це й досі діючий політик. Усі виконавці бояться за свою шкуру, за свій гаманець та кар’єру. Саме тому, у нас відомий політичний слоган “бандитам тюрми” був виконаний в особливо витончений спосіб, про який я і й сам тут боюся писати. Однак, факт є фактом: до того часу, поки люди не зрозуміють важливості покарання винних, доти в нашій державі найбільші злочини проти людини будуть списувати на померлих. І нічого ніколи у насне зміниться.

І, до речі, не сильно спішіть сміятися з Ляшка. Я нагадаю, що це реальний запис допиту, а не чергового ток-шоу. А знаючи про відомі способи вибивання потрібної інформації нашими правоохоронцями, не судіть, та й самі не будете судимі. Цілком ймовірно, що коли б ви самі опинились на його місці, то на власному допиті ви могли б не лише розповісти, але й за найменшою примхою і бажанням слідчого продемонструвати свій гомосексуальний, та й взагалі усякий інший життєвий досвід. Психологічний стан людини в камері, і стан людини з офісу, що розважає себе перед монітором під час робочого дня – це далеко не одне й те саме. Особливо актуально це було у вересні 1993-го.

Ну, а після всього цього насмілюсь адресувати мої слабкі слова до своїх ще братів-співлужителів, отців та владик найрізноманітніших юрисдикцій та патріархатів. Дорогі брати та владики! Ви ж бачите самі, як складно бути депутатом. Мало того, що існує Суд Божий, то ще існує й суд людський, якого, на відміну від першого, не треба довго чекати. Майте на увазі, що це не лише проти канонів, але й проти здорового глузду.

По-перше, священство вище будь-якого земного заняття чи професії. Не варто ганьбити сан політикою, фактично – узаконеною проституцією. По-друге, сакральність обраного вами пастирського шляху повинна бути свята і непорочна, і не заплямована нічим світським та стороннім, бо й справді, “ніхто двом панам служити не зможе.” Для представників же “канонічної церкви” нагадаю, що бути депутатом – протизаконно і протицерковно. Самі канони забороняють священнослужителям брати на себе такі оригінальні повноваження. Став депутатом – забудь навіть у думках називати своїх співббратів з інших, “неканонічних церков” – неканонічними. Лицеміре, тепер ти став таким самим як і всі вони.

В пошуках інтересів Церкви краще намагайтесь ретельніше виховувати таке покоління мирян, яке б могло гідно представляти вашу громаду або єпархію у владі. І чим більше таких людей буде – тим більше буде користі для Церкви. Очевидно, що двоє – краще одного, а троє – краще від двох. Ще раз підкреслю: партіям потрібні не ви, а ваші парафіяни. Саме тому, нині розвелося стільки духовенства допущеного в перші “пятірки” чи “десятки” партійних списків.

Більше цього, якщо ваш сан у парафіян тепер буде асоціюватись лише з певною політичною силою, то як ви зможете стати духовним батьком для всіх інших? Ваша особа та політична діяльність буде лише реально розколювати громаду. І дай Бог, щоб про це ви не дізнались на практиці.

Отож, дорогі отці, повірте, що “справа Ляшка” – це доволі символічна річ, котра обов’язково мусить статися в житті будь-якого депутата. І навіть того, що носить рясу. Ви готові до такого? Якщо так, то ласкаво просимо у світ реального і жорстоко світу української політики! На вас давно чекають додаткова порція спокус, ну й звісно, ваші виборці.

Про автора
протоієрей Євген
Священик Української Автокефальної Православної Церкви, кандидат богослів’я, публіцист та місіонер
протоієрей Євген
6
Останні публікації