19.12.2012 | 22:44

Діагноз

Параноидная шизофрения — один из подтипов шизофрении, при котором присутствуют бредовые идеи и галлюцинации, но нет расстройств мышления, дезорганизации поведения, и аффективного уплощения.

2 листопада 2000 року в лісі біля Таращі було знайдено обезголовлений труп.

Подія яка сколихнула спокійно – розмірене існування середньостатистичного апатичного українця. Всяке бувало. Були серійні вбивці – маніяки, повідомлення про жорстокі «битовухи» чи бандитські розбірки, і навіть вбивства політиків, але щоб ось так, мирну людину, серед білого дня – фігурально висловлюючись…шок. По іншому і не скажеш. Куди ж котиться цей світ.

4 березня 2005 року. Не менш резонансна подія. Стара історія отримує продовження. Людина коїть самогубство. Подвійний постріл у голову. Є логічне пояснення – з першого разу не влучив, але людська цікавість, чи то підозрілість робить свою справу: - та ну, не може такого бути…чи може все таки…?!

26 вересня 2012 року. Всі засоби масової інформації рясніють повідомленнями про масове вбивство людей в одному із супермаркетів столиці. Через день вся країна проглядає відео з камер спостережень де вищезгаданий зухвалець і оком не моргнувши порішив трьох чоловіків і зник у невідомому напрямку. Страшне видовище. Та питань більше ніж страху. Розум пручається. Ще і ще, по кожному з каналів вдивляємось у відео – де ж істина. Картинка стає буденністю. Якихось два тижні і страху за те що і ти міг би бути на місці нещасних не лишається. Постріл в голову. Страх розсіявся, питання залишилися.

15 грудня того ж таки 2012 року. Чотирьох людей – сім’ю поважної, але не публічної людини, і його самого знайшли мертвими у його ж квартирі. Обезголовлені. Не сила повірити. Всі сили кинуто на розслідування. Вся країна в очікуванні.

Тиждень, можливо два і когось знайдуть. А може і не знайдуть. Та не в цьому річ. Адже, отой, середньостатистичний апатичний українець здригнувся, послухав що про все це кажуть, переварив інформацію і…спокійно перемкнув канал. Звична справа.

Страшно.

А тепер настав час для діагнозу.

То до чого ж нас все таки готують?

Про автора
Дмитро Дзюбан
Тихий українець
Дмитро Дзюбан
3
Останні публікації