Сосіть і далі

При розмові із студентом одного з полтавських державних вишів, хлопець поскаржився мені, що йому «не подобаються прояви хабарництва у його університеті». Розповідати про це він боїться, «бо хоче навчатися». Але сказав, що з групи у 57 осіб вимагають 12 тисяч гривень «за лояльність», а саме - успішну здачу «госу». Про це у групі повідомлялося через старосту, як розповів студент. Гроші вимагав зам декана.

Мене більше здивувало не те, що гроші вимагають, а те як пофігістично до цього ставляться ті, хто дає хабар. Я висловила свою позицію, на що мені хлопець відповів: «Ну, так прийнято, так по кожній групі». (!)

Можливо, я чогось не розумію, але не вважаю, що «так прийнято». Не зважаючи на те, що я навчалася не в державному вузі, але в нас платити за «лояльність» було не прийнято.

Всі хочуть «жити по новому», але ж якщо так прийнято, то чи просто це зламати? А якщо задуматися, сьогодні ці студенти несуть по 210 гривень здавати старості, завтра вони вже у своєму кабінеті не відмовляться від хабара. Вони ж платили, то що ж завадить колись взяти їм? Логіка в цьому є.

Скаржитися знайомим і тихенько собі мичати: «Ми такі бідні, із нас беруть, а ми слухняненько даємо. По іншому не можна, так прийнято, так було і буде завжди». І буде завжди, і ваші діти слухняно даватиму, і онуки. Оскільки систему, яка укорінилася, яку ви породжуєте, не побореш, простіше тихенько скиглити і продовжувати давати «за лояльність».

Саме за таку «лояльність», згідно із статтею 368 Кримінального кодексу України «Одержання хабара» ректори, проректори, декани і їхні зами могли б отримати штраф або позбавлення волі, в залежності від розміру хабара, від двох до дванадцяти років. Але чого їм боятися? Сплять вони спокійно, знають, що так прийнято – було й буде. А студенти продовжуватимуть сосати і далі лапу, яка їх грабує і обіцяє лояльність. Нічого не змінилося, нічого і не зміниться – проблеми немає, оскільки про неї ніхто не говорить відкрито.