Це й все, що ви хочете залишити після себе нащадкам?
Нарешті ми дочекалися бабиного літа. Нам його обіцяли, і воно все ж таки прийшло. І тут вже просто злочин не насолодитися теплими днями, що спливають, мов пісок між пальцями, як жовто-яскравий лист, що відірвався від гілки і закружляв, щоб вкрити землю золотою ковдрою.
Полтавчани та гості міста не марнують час, хапають фотоапарати і поспішають зафіксувати неповторну мить. Прогулюючись корпусним парком, помітила групу школярів на екскурсії. Дітвора із блиском в очах направила фотооб'єктиви на позолоченого орла з блискавками в кігтях і лавровим вінком в дзьобі. Орел дивиться в напрямку поля Полтавської битви. Ці історичні місця вже давно забули про відлуння від пострілів гармат. Їх накрив меланхолійно-прекрасний спокій осені.
На полі Полтавської битви є місце, яке мені особливо дороге — пам'ятний знак на місці командного пункту Петра Першого. Мене, малою, сюди водила мама. Вперше я побувала тут навесні — коли цвів бузок, що утворює тут живий коридор. Запах квітів, молоденької травичка, а на пагорбі камінь з написом: “Звідси 27.VI.1709 здійснювалося керівництво російською армією в Полтавській битві яка вирішила долю Російського народу і держави” .
Нещодавно це історичне місце, де проливалася кров наших пращурів, вразило мене навіть сильніше, ніж весняного дня, коли цвів бузок. Прикро вразило. На жаль, не ароматом квітів, вони давно зів'яли. Злякало те, в що перетворили це історичне місце люди. Пляшки з під спиртного, обгортки та, пробачте, лайно. Це зробили люди, але, погодьтеся, важко назвати тих, хто справляє малу і велику нужду в бузковому лабіринті під пагорбом, що береже нашу історичну спадщину, людиною. Їм хочеться поставити просте запитання: “Це й все, що ви хочете залишити після себе нащадкам?”, нагадати слова з вірша Василя Симоненка: «Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні?».
Школярі, які приїхали на екскурсію, з блиском в оченятах фотографували золотого орла. Сподіваюсь, їм не показували місце з якого командував Петро Перший. Хай в їхніх дитячих спогадах Полтава залишиться такою ж прекрасною, яка вона лишилися в моїх, коли ми з мамою гуляли полем Полтавської битви навесні.
