Розмір тексту

Стехівська трагедія на Полтавщині: те, що треба пам’ятати вічно

Напередодні Дня міста варто згадати Стехівську трагедію — про неї ми не маємо права забувати і мовчати. Наш обов’язок як українців — щоб нащадки пам’ятали про цю сумну подію, адже це частина історії Полтави, історії нашого народу.

Ця подія сталася за два дні до звільнення обласного центру від нацистів. За свідченням очевидців, 21 вересня 1943 року під вечір жителі навколишніх сіл почули автоматні черги, крик людей, ревіння худоби. У небо здійнявся великий стовп вогню, який було видно за кілька кілометрів аж в селі Степному.

Це горіла школа у селі Стехівка, в якій заживо було спалено сотні людей і ще сотні їх було розстріляно навколо школи. Це мирні люди: жінки, старі, діти і 460 військовополонених Радянської армії, які два роки перебували тут в німецькому полоні. Виснажені солдати і офіцери, які в нелюдських умовах насипали насип для дороги. Тих, хто був безсилий, розстрілювали біля ями, яку викопали самі полонені. Шар людських тіл, шар землі…

Відступаючи через Стехівку, нацисти зрозуміли, що Радянська армія їм дихає в спину. Тоді почали знищувати мирне населення. Заганяли групами людей в школу, розстрілювали, потім забили вікна і підпалили.

Врятуватись було майже неможливо, але декому це вдалося. Наприклад, врятувались двоє, на прізвища Литовченко і Потапенко. Вони під час розстрілу в школі вціліли і, почувши, що будівлю обливають пальним, перегукнулись: «Хто живий». Почали вибиратись через вікно. З ними був і льотчик, якого було збито. Вони майже вибралися зі школи, як прогримів вибух і відкинув їх хвилею. Але Литовченко і Потапенко лишилися живими (Потапенка поранено в ліву руку, а льотчик дістав важке поранення в живіт).

Коли підійшли мешканці навколишніх сіл, то льотчик стікав кров’ю. Жителька села Стехівка Марина Проненко забрала його до себе додому, але врятувати не вдалося.

Кілька днів навколишні села чули сморід згорілої живої плоті. У школі залишились обгорілі трупи, серед яких видно було як батьки пригорнули до себе діток, так і обвуглившись.

Серед загиблих — жителі багатьох сіл і населених пунктів, які потрапили під есесівську групу «Мертва голова», що за собою залишала спустошену, спалену землю.

Про такі події ми не маємо права забути, маємо постійно згадувати і вшановувати пам’ять.

21 вересня 2011 року на місці Стехівської школи було встановлено і освячено пам’ятний хрест. Вперше за 67 років було вшановано трагедію і розпочато пошукові роботи по збору інформації та відшукуванні очевидців.

21 вересня 2012 року на місці школи було вдруге проведено мітинг-вшанування на місці Стехівської трагедії.

Серед присутніх були очевидці з навколишніх сіл, з Луганська, Котельви, внуки і правнуки тих хто загинув тоді. Вони розповіли жахливі історії, які їм передали їхні рідні.

Деякі факти історії через понад 60 років стали відомі з розповіді сільського голови з с. Филенкове Чутівського району Тетяни Тараненко. Ця жінка шанує пам’ять про своїх односельців, які поховані в братській могилі Стехівки. Вона з односельцями і надали велику інформацію групі, яка розпочала пошуки по Стехівській трагедії. Можливо хто знає про цю подію, тож прошу відгукнутись, щоб більше дізнатися про долю людей, які пережили жахи війни. Телефон — 099-38-42-209 (Олександра Садовник, завідувач бібліотекою-філіалом села Верхоли, член пошукової групи).

Про автора

Юрій Бублик

Юрій Бублик

Народний депутат України VII-VIII скл.

1490
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему