18.04.2016 | 20:06

Як я не захотів допомагати Путіну, або навіщо рятувати коаліцію?

 11-го квітня я написав заяву про входження до депутатської фракції «Блоку Петра Порошенка» в українському парламенті. І тим самим допоміг утворити у нинішній Верховній Раді коаліцію.

 Цей крок робив цілком усвідомлено, із абсолютним розумінням того, який шквал критики отримаю і від своїх виборців, і від близьких друзів та колег. Оскільки звик завжди відповідати за свої дії як політик, то готовий пояснити і цей свій крок.

Московський сценарій захоплення влади

Хочу підкреслити, я до останнього сподівався, що котрась із колишній «коаліційних» партій — «Батьківщина», «Самопоміч» чи «РПЛ» — таки повернеться до більшості. І мені не потрібно буде входити до коаліції. Про це я говорив і у ефірах на телебаченні, і на зустрічах з виборцями. Я не приховував, що мав пропозиції на входження до фракції «Блоку Петра Порошенка» та «Народного фронту». Але пропозицій цих не приймав, сподіваючись, що парламентську кризу розв’яжуть без моєї участі.

Проте, як це часто буває, у переговорному процесі між керівниками фракцій переважили політичні амбіції, а не державницькі позиції. І Верховна Рада опинилася на межі розпуску, а країна – на порозі парламентських перевиборів.

Я розумів, що створення коаліції із двох партій — це надзвичайно хитка конструкція. І моє входження до однієї із фракцій задля збереження більшості — варіант, м’яко кажучи, не ідеальний. Проте перевибори у нинішній ситуації — варіант іще гірший.

Хто зараз найбільше зацікавлений у перевиборах? Ті партії, рейтинг яких суттєво зріс порівняно із останніми виборами до парламенту. Знаєте, у кого найбільший ріст рейтингу? У «Опозиційного блоку». Тому проросійські сили на чолі із «кремлівським карликом» Путіним сплять і бачать, що завтра в Україні оголошують перевибори парламенту, у країні починається нова хвиля політичного хаосу, а післязавтра до Верховної Ради заходить чималенька фракція друзів Москви. А потім навколо неї будують нову проросійську більшість у Верховній Раді.

Скажете, нереалістичний сценарій? Цілком реалістичний. Тому я не захотів допомагати Путіну. І з важким серцем увійшов до коаліції. Думаючи не про свій політичний рейтинг, а про збереження держави. У часи УНР ми вже проходили гіркі уроки історії, коли патріотичні сили йшли одне проти одного, а у підсумку віддали Україну більшовикам і на сімдесят років втратили державність.

Я не змінив ставлення до Порошенка

Це, напевно, чи не головне, що турбує моїх виборців. «Як же так?! Вчора Порошенка критикував, а сьогодні пішов до нього у партію!».

Почну із першої частини. Я буду і надалі критикувати президента, якщо він буде не керувати країною, а думати про виробництво цукерок. Проте я розумію різницю між огульною критикою і тією ситуацією, коли треба прийняти нехай і непопулярне, але потрібне для країни рішення. Чи міг би я надалі залишитися у опозиції і критикувати усіх представників влади? Безумовно, міг:

— Президент?

— Жахливий президент, у відставку його!

— Уряд?

— Нікчемний уряд, всіх треба вигнати!

— Парламент?

— Нікудишній парламент, усіх на перевибори!

Я розумію, що політично мені було б набагато вигідніше критикувати всіх і не брати на себе ніякої відповідальності — ні за формування більшості, ні за обрання нового уряду. Проте я готовий пожертвувати політичним рейтингом заради шансу збереження країни і недопущення реваншу промосковських сил.

Щодо другої частини. Я не ввійшов у партію Порошенка. Лише написав заяву на вступ до парламентської фракції, залишившись позапартійним. Якби можна було доєднатись до коаліції, не вступаючи у фракцію — я зробив би це. Але закон забороняє по одиночний вступ депутатів до коаліції.

Навіть доєднавшись до фракції, я залишив за собою право на власний розсуд голосувати із принципових для мене питань. Я ніколи не проголосую за продаж земель, за приватизацію стратегічних підприємств, за легалізацію ЛНР та ДНР. Усе, що стосуватиметься питань євроінтеграції чи антикорупційного законодавства, безумовно, отримає мою підтримку.

Досить виборів. Потрібно працювати вже зараз

Перед ухваленням рішення я провів понад сотню зустрічей і з виборцями на місцях, і з представниками бізнесу. На цих зустрічах я радився із людьми — що маю вчинити як обраний ними депутат. Думки розділилися приблизно 50 на 50. Половина моїх виборців наполягали на розпуску парламенту і дострокових виборах, половина (і більша частина представників бізнесу) наполягала — треба робити щось вже зараз, досить виборів. Бізнес надзвичайно гостро реагує на політичну нестабільність, на невизначеність у розвитку економіки, країни в цілому. А це — і робочі місця, і заробітні плати.

Оскільки я продовжую досить часто зустрічатися із великими роботодавцями Полтавщини, то одразу отримаю від них сигнали щодо оцінки роботи переформатованого уряду. Якщо послаблять тиск, пропишуть чесні та прозорі правили гри, дадуть можливість працювати і заробляти гроші — це одразу відчують у більшості полтавських родин.

Хоча я і допоміг сформувати нову коаліції і перезавантажити уряд, але це не означає, що влада отримала необмежений ліміт часу для подальшого розтягування реформ. За 100 днів в Україні мають початися відчутні зміни, інакше і цей оновлений уряд, і це скликання парламенту змушені будуть піти у політичне минуле.

Незмінно вірний полтавській громаді — ваш Юрій Бублик, народний депутат України.

Про автора
Юрій Бублик
Народний депутат України
Юрій Бублик
602
Останні публікації