Славетні імена Полтавщини.

При житті про велич його робіт знали лише мешканці селянських хат на Миргородщині яких він малював, знали ті хто щиро молився іконам ним створеним.

Втративши мову і слух в дитинстві, після тяжкої недуги, він наче був відмічений Богом і отримав дар: чути дивну мову фарб на полотні, розмовляти з людськими душами мовою пензля!

Григорій Петрович Ксьонз уродженець міста Миргород, 1874 р., помер забутий всіма у старечому будинку в Лубнах 10 березня 1947 року.

Вже пізніше директор Полтавського художнього музею Кім Григорович Скалацький, що мандрував селами в пошуках образа святої Марії Магдалини для садиби Івана Котляревського, був вражений побачивши творіння народного генія.

Як згадав він той день: Пригадую мокрий осінній день, прорізані глибокими траншеями миргородські провулки (проводили саме газ), довго шукав потрібну вулицю, недобрим словом згадував не вельми гарної поведінки дівку з міста Магди, яку канонізували ніби спеціально мені на досаду. Нарешті знайшов хату, познайомився з Настею Дмитрівною. Заводить вона мене до світлиці: «Ось,– говорить,– і Магдаліна!». Винагороджений я був за всі блукання сторицею. На стінах (що та Магдалина) висіли великі заквітчані рушниками портрети. Та які! Хто б повірив, що до наших часів доживе від XVII-XVIII століть парадний, репрезентативний, як говорять мистецтвознавці, український портрет. Звичайно, перначі, розп’яття, євангелія замінені в них сучасними предметами. Ось Настя Дмитрівна у корсетці, вишитій сорочці сидить край криниці, а за нею у кучерявій зелені Хорол-річка, де дівчина з відрами на коромислі воду бере, і хмари білі пливуть на синім небі, «мов дівочі літа»... А на другому портреті її чоловік Іван з газетою «Известия» за 1935 рік, пляшкою і склянкою на столі, і знову краєвид з Хоролом, тільки біля річки хлопець ловить рибу... I простив я Магдалині усі її «прогрішенія»,– що там говорити – і вона була колись дівчиною нівроку собі, а хто з нас не грішний!. На підрамках (ледь видно) був підпис: Григорій Петрович Ксьонз.

Більшість нині відомих робіт Ксьонза — 1930–1940-х років. Майже не досліджена творчість початку ХХ століття. Ксьонз малював пейзажі, натюрморти та ікони. Але особливе місце в його творчості посідають портрети, які він виконував на замовлення, мандруючи селами Полтавщини. Жіночі та чоловічі постаті подавав на тлі природи у зелено-блакитній тональності (так званий український наївний народний портрет).

В Полтавському художньому музеї Віктора Бажана зберігаються унікальні роботи народного художника. Готується виставка його творінь в залі під музеєм в форматі "Простір під музеєм: Виставка сучасного мистецтва", в якому планується проводити презентації творінь сучасних художників.

І ці творіння вражають. Люди зображені на його народних портретах з тих сіл Полтавщини, на фоні мальовничих краєвидів. Важливе тут все – керсетки, вишиті сорочки, коралі, дукачі, дівчина що на задньому плані несе коромислом воду, хлопець що рибалить. Художник пензлем на одному полотні зобразив цілий народний побут тієї епохи. Ці портрети містять багато приємних сюрпризів для етнографів, які б могли (та й повинні) провести дослідження для вивчення одягу, народної вишивки та побуту того часу на теренах Полтавщини.

Вражають картини натюрмортів створених художником. Один з них намальований на полотні так особливо фарбами, що з часом, цей натюрморт, можна не те що споглядати, а осягнути. Це ми зараз говоримо за 3D технології, 3D-принтери, голограми. А тут народних художник в І половині ХХ ст. створив полотно на якому кавун, в якого хтось дійсно ніби підійшов і вирізав скибочку, потрібно ловити, бо от-от здається викотиться з полотна, руки неначе самі тягнуться до соковитої груші в кошику, а кожна випукла виноградинка в гроні блищить на вже весняноному сонечку.

Така особливість є і на деяких портретах людей. Так ніби жінка протягує живу квітку в, здається, теплій долоні, ми бачимо її налиті рум’янцем ніби живі щічки, обличчя ніби об’ємні, складки одягу ніби ось заколишуться і т.д.

Народний геній вклав у свої роботи свою душу. І вони тепер живуть і житимуть для тих кому не байдуже тривожне відчуття прекрасного.